НАША ШКОЛА
Учительський колектив
Презентація Крупівської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів: https://ru.calameo.com/read/005436413e9554325d42f
ІСТОРІЯ
Крупівської ЗОШ І-ІІ ступенів
Чи доводилось вам коли-небудь бувати в Круповому? Якщо так, то, напевне, ви запам’ятали, що найпершою при в’їзді в село вас зустрічає школа. Височіє вона на пагорбі, на найвищому місці, ось уже майже 80 років дає школярам світло знань, є центром духовності для жителів села. Привітно зустрічає гостей, а тих, хто вирушає в незвідані далі, по-батьківськи проводжає і дає мудрі поради.
Скільки вихованців виросло у стінах рідної школи! Частину їх розкидала по світу доля, мов літери на білому папері. Частина живе і працює в селі. А вона зустрічає щороку все нових і нових учнів.
Мудрими були наші предки, що побудували приміщення школи саме на цьому найвищому пагорбі. Кажуть, раніше цю місцину називали «Карпатами». Саме ж село Крупове розмістилось у долині. Основна частина, найдавніша, має назву «Кундваре», що означає «між водою». Між двома потічками оселилися перші жителі села, бо земля тут була родючіша . Весною і восени (за відсутності твердого покриття на дорогах) це зумовлювало певні незручності, тому й вирішено було сільською громадою побудувати навчальний заклад на високій і сухій місцині.
Знаходилось це місце за селом, майже посередині між «Кундварами» і «Селянями» (другою по величині частиною села). З усіх кінців села: з-під лісу, з центру ( а називається він «Гора») і майже з-під Дубровиці, топчуть щоранку школярі стежки до школи, яка манить їх своїми широкими обіймами.
За свідченнями старожительки Стельмашук Ярини Панасівни (1921р.н.), школа працювала ще за часів царської Росії. Тоді навчатися мали право лише хлопчики. Так було і за часів Польщі, аж до 1926 року. З цього року могли навчатися за бажанням і дівчатка. Тоді приміщенням слугувала єврейська хата в центрі села (тепер в цьому місці знаходиться будинок священика). Навчання було безкоштовним.
Перша польська школа.
1946 рік
Перших учнів польська школа прийняла у 1935 році. Вчителювало у ній подружжя Аусобських - Альфред і Катерина. Мабуть, дуже полюбили ці двоє учителів і школу нашу, і учнів, бо навіть на схилі літ, через довгих 28 років після того, як виїхали звідси, навідалися в гості у 1967 році. Про ту зустріч у односельчан залишились теплі згадки і світлини на пам’ять.
Катерина і Альфред Аусобські в гостях у Круповому в колі своїх колишніх учнів.
Перша справжня школа (та, що запросила до себе учнів 30-их років) являла собою дерев’яну будівлю прямокутної форми розміром 25 х 10 метрів. Навчальна частина складалася з двох просторих класних кімнат, коридору і невеликої бібліотеки.
Зі східної сторони (в другій половині будівлі, дещо меншій за навчальну) був другий вхід - вхід у житлове помешкання вчителів Аусобських. Після війни, вже в радянські часи, ця частина була перебудована і перетворена на учительську і піонерську кімнати, їдальню, яка складалася з кухні і обіднього залу.
У роки Другої Світової війни заняття проводились епізодично. А у 1946 році, за словами односельчан, школа ожила. На посаду директора було призначено Шкура Івана Дмитровича, а у 1947 році його змінив син – Анатолій Іванович Шкуро. Окремо варто сказати про перші роки навчання в повоєнний час. Навчалися разом учні із с. Крупового і с. Мочулище. Причому навчання було організовано так: якщо у 5 клас у наше село ходили учні з Мочулища, то в 6 клас крупівчани ходили в сусіднє село і так далі. Так, наприклад, у першому випуску у 1953 році були і мочулищенські діти. З 1946 по 1959 школа була семирічною, а у 1959 році її було реорганізовано у восьмирічну школу.
З особливою любов’ю і повагою крупівчани згадують Анатолія Івановича Шкура, який працював директором до 1954 року.
У той час школу відвідували майже всі діти. Вперше був створений колектив художньої самодіяльності, велика увага приділялася розвитку фізкультури і спорту. Учні приймали участь в районних та обласних оглядах і спортивних змаганнях. Школярі разом із своїми наставниками готували концерти, виступали із ними у сусідніх селах,заробляли гроші на форму для виступів.
Двох класних кімнат було замало, і всередині 1950-их років було збудовано ще одне шкільне приміщення.
Учні школи разом із своїми наставниками.
Перші випускники школи.
З ініціативи Шкура Анатолія Івановича біля школи було посаджено парк. За саджанцями вчителі із учнями ходили аж у с. Грані, що майже за 20 кілометрів від Крупового (там до війни був графський маєток і зразковий парк).
Саджанці треба було не лише викопати і принести, але й докласти зусиль для того, щоб вони прижились на новому, такому високому місці. Кажуть, щовечора носили учні воду від потічка, щоб полити молоді деревця і кущики.
За озеленення такого пустища, що займало майже 2 га, п’ятеро учнів школи нагороджено медалями.
Ось так на пустищі
дружно копали ямки
для посадки дерев.
Поливання дерев.
У ті роки біля школи були розбиті клумби, у саду побудована альтанка – улюблене місце відпочинку сільської молоді. Щоб краще з’єднати саме село і школу, посадили алею, яка проходила через трясовину. Скільки землі було нанесено, щоб підняти цю метрову стежку над болотом. А обабіч висадили верби і вільхи, бо лише ці дерева могли рости в такій мокрій місцевості.
Алея росте і в наш час. Якщо йти з центру села до школи, то це найкоротша дорога.
Такий вигляд
має алея зараз.
Січень 2012р.
Великий внесок в озеленення пришкільної території був зроблений учителями і учнями за керівництва школою Ужвіном Олександром Кузьмичем (1954 – 1965). В цей час було насаджено біля школи більше 50- ти фруктових дерев.
У 1965 році директором школи призначено Букайла Амвросія Федоровича, який очолював заклад 27 років. За цей час припинився плин кадрів, згуртувався міцний колектив, який добився хороших результатів у навчально – виховному процесі. Школа стала однією з кращих в районі.
У 1964-1965 роках було побудоване третє цегляне приміщення. У ньому знаходилися кабінет фізики і навчальна майстерня, які на той час були досить добре обладнані. Окрім того, у цьому корпусі з двох сторін були ще дві невеликі кімнати: одна для історико-краєзнавчого музею, в другій зберігалася наочність (карти і таблиці).
Шкільна майстерня, збудована 1965 р.
У цих трьох приміщеннях учні навчалися аж до 1989 року. Заняття відбувалися у дві зміни.
1989-1990 навчальний рік учні розпочали навчання у новому приміщенні, у якому розміщені 9 класних кімнат, кабінет директора, учительська, бібліотека, кабінет виховної роботи, народознавства, медичний кабінет. Будівництво проводилося силами колгоспної бригади (голова колгоспу «Мир» Голяка А.І.). А ще через рік було здано в експлуатацію окреме приміщення просторої шкільної їдальні, в якій одночасно може розміститися близько 100 учнів. Школанасправді стала свічею знань, до якої потяглися діти. Знання в крупівських школярів завжди були міцними і ґрунтовними. Свідченням цьому є те, що учні нашої школи неодноразово захищали честь району на обласних і всеукраїнській предметних олімпіадах.
Вчителі всіляко заохочували учнів до навчання. Кращі класи нагороджувались екскурсіями в м. Рівне (50 ті- роки), Брест (60-80-ті роки). Поїздки здійснювались на звичайних вантажних колгоспних автомобілях. Додаткові кошти на екскурсії школярі заробляли в колгоспі (прополка сільгоспкультур, збір урожаю), а також збирали попіл узимку.
Пізніше (кінець 60-их – середина 80-их) кращі учні нагороджувались індивідуальними путівками у всесоюзні піонерські табори «Артек» та «Молода гвардія».
Учні під час однієї з поїздок в м. Брест
У 1992 році керівництво школою прийняла учителька цієї ж школи
Кот Ганна Іванівна, яка задалася ціллю дещо змінити напрям навчально-виховного процесу. Колектив обрав проблемою для опрацювання «Вдосконалення навчального процесу та формування активної творчої особистості засобами народознавства». Було розгорнуто велику пошукову роботу з вивчення історії рідного краю, місцевого фольклору та етнографії. А вивчати було що.
Естетично, у народознавчому стилі оформлено класи – кабінети, коридор.
В рамках роботи над обраною проблемою в закладі неодноразово проводились семінари районного і обласного рівнів, на які запрошувалися майстрині художнього ткацтва та вишивки, сільські рукомесники.
Цікавою була виставка творчого доробку майстринь, організована в шкільному фойє, що відбулася у вересні 1999 року. Вона проходила в рамках виїзного засідання колегії Рівненської обласної державної адміністрації. Голова адміністрації М.П.Сорока та ще понад 40 керівників обласного рівня вважали за потрібне на власні очі побачити це унікальне село, познайомитися з народними майстрами і їх роботами, простежити, яку роль відіграє школа у пропагуванні народних ремесел. Заклад понад десять років є опорним у районі з питання «Виховання духовності школярів засобами народознавства». Педагогічний колектив взяв участь у регіональному експерименті з теми «Використання краєзнавства, фольклору, етнології при формуванні ідеалу особистості учня у сільській місцевості» (2007-2009 роки). З року в рік колектив закладу добивається високих результатів у роботі, займаючи призові місця у районному рейтингу серед шкіл І-ІІ ступенів за наслідками навчально-виховного процесу.
У 1990 році біля новозбудованого приміщення школи також висаджена алея сріблястих ялинок, які добре прижилися на піщаному пагорбі, бо відчули турботу учнів і вчителів.
Алея сріблястих ялинок.
Вересень 2011р.
У 1985 році з ініціативи заслуженого майстра народної творчості України Уляни Петрівни Кот у школі створено студію «Серпанок», яка працює і у даний час. У програмі студії обрядові пісні і танці нашого села. Спочатку діти радували своїми виступами односельчан, потім побували у багатьох селах району, згодом на обласній та республіканській сценах. Учасники гурту побували із виступами у Голландії та Польщі, де їх тепло зустрічали глядачі, бо співали ті пісні, що народилися і живуть у нашому краї.
У 1985 році учасники «Серпанку» взяли участь у роботі Малої Академії народних мистецтв України, виступили на заключному концерті українського республіканського радіоконкурсу «Золоті ключі», а в 1994 році шкільному фольклорно – етнографічному гурту «Серпанок» було присвоєно звання «зразковий».
Учасники гурту «Серпанок».
Директор школи Кот Ганна Іванівна сприяє виробленню творчого почерку, сценічного образу «Серпанку», а також при активній допомозі Придюк З.В. оформила кабінет народознавства, де зібрано зразки старовинного полотна, одягу, посуду, колишньої і сучасної вишивки, діючий ткацький верстат (кросна), знаряддя праці для обробітку льону, роботи заслужених майстрів народної творчості. У ньому вчителі проводять уроки українознавства.
Кабінет народознавства
Кабінет став гордістю школи, щороку поповнюється роботами односельчан – народних руко месників: Кот Уляни Петрівни, Дем’янець Ніни Мусіївни, Придюк Ольги Миколаївни, Рабчевської Ніни Михайлівни, Придюк Зінаїди Володимирівни, Стельмашук Любові Володимирівни, Бернацької Тетяни Яківни, Бернацької Ірини Борисівни, дитячими виробами.
Стоїть на пагорбі школа… Щоранку зустрічає учнів широко відкритими дверима. Дивує гостей розмаїттям квітів, манить до себе випускників добрими, теплими спогадами. Скільки їх вийшло із стін старого, а останні 23 роки нового приміщення. Серед них вчителі і водії, продавці та інженери, лікарі та бізнесмени. Така багатогранна за своїми інтересами і уподобаннями аудиторія, як і саме життя. Але є те спільне, що об’єднує сьогодні всіх нас. Це слово «школа». Адже немає такої людини, у якої не тьохнуло б серце при цьому слові.
Гордість нашої школи- фольклорно-етнографічний гурт "Серпанок"
Фото класних кімнат
