Неділя
24.06.2018
09:54
Вітаю Вас Гість
RSS
 
КРУПІВСЬКА ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА
І -ІІ СТУПЕНІВ

Головна Реєстрація Вхід
Сценарії виховних заходів »
Меню сайту

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

                                                                                       "Голгофа голодної смерті"

Учень: Життя людське — найсокровенніший дар Божий, і кожне — дорожче над усі цін¬ності земні й небесні, і кожне має зберегтися в пам'яті поколінь і нинішніх, і грядущих, бо ми люди. Ніколи не пізно... Покаятися і стати на шлях істини і любові, бо голоси мучеників із тридцять тре¬тього, що померли насильницькою жахливою смертю, волають до на¬ших сердець і розуму, щоб сказати пекуче слово правди.
Тому ми сьогодні згадуємо цю трагічну сторінку історії українсь¬кого народу та даємо обіцянку пе¬редати знане прийдешнім, щоб світла пам'ять спокутувала неспра¬ведливе замовчування минулого.

Учениця. Сьогодні поширена думка, що говорити про голод – це озиратися назад, це блукати десь серед могил. А що ми там знайдемо? Ми повинні дивитися у завтрашній день, а не озиратися назад.

Учень. Озиратися в минуле треба кожному. Людина не живе в одному часі, а у трьох часових вимірах: у минулому, сьогоденні та майбутньому. Дорога у майбутнє пролягає через минуле. Треба осмислити власне минуле, зрозуміти його, бо історія повторюється. І коли люди не зроблять сьогодні висновків, то вони будуть ходити по колу. Отож, озиратися треба, щоб поплакати, бо це каяття. А головне – щоб зрозуміти.

      Звучить пісня О. Білозір «Свіча». Діти виходять зі свічками в руках і шикуються у вигляді журавлиного ключа.

Зроніть сльозу. Бо ми не мали сліз.
Заплачте разом, а не наодинці.
Зроніть сльозу за тими, хто не зріс,
Що мали зватись гордо — українці.

Заплачте! Затужіть! Заголосіть!
Померлі люди стогнуть з тої днини,

Й благають: українці, донесіть
Стражденний біль голодної країни.

Згадайте нас — бо ми ж колись жили.
Зроніть сльозу і хай не гасне свічка!

Ми в цій землі житами проросли,
Щоб голоду не знали люди вічно.

У центрі сцени серед темних тіней виникає постать у білій українській сорочці, що вільно спадає донизу, - символічний образ згорьованої Матері - України.)
Біла постать:

Хто се? Хто будить мене щоночі?! Хто водить за мною запалими очима, в які перелилися всі страждання, всі муки й скорботи роду людського? Хто розпинає душу мою на хресті всевишньої печалі?
З-за сцени ледь чутно звучить спокійна музика.
Біла постать:
( на фоні музики ). Чий це голос щоночі просить: „ Хлібця! Хлібчика дай! Мамо! Матусю! Ненечко!!! Крихітку. Крихіточку хлібчика! Дай...”
Темні тіні знову починають рухатися, утворюючи довкола Білої постаті кілька кіл, кожне з яких іде в протилежному напрямку.

Біла постать:
І знов вони йдуть... Щодня, щогодини, щоночі... Мільйони тіней, мільйони очей крокують небесним Чумацьким Шляхом і повертають до мого серця. Ідуть українські Варвари-великомучениці, Василі, Одарки, Катерини, Івани... Янголи крізь мене летять!
( Під час цього монологу в зовнішньому і в наступному за ним колі то тут, то там гаснуть свічки. На останніх словах усі постаті цих кіл стають навколішки і схиляються додолу. )

Темні постаті: (всі шепотом)
Господи, Вседержителю наш! Чи ти осліп від горя і людських гріхів?!
З піднятими догори руками розгойдуються, кожне коло в протилежний бік.
З - за сцени лунає сумна музика. І разом з нею вмикається світло.

Біла постать:
задивлена в небо, повільно проходить до правого краю авансцени і застигає, вдивляючись у височінь, шепоче). (Стає навколішки) .
Сину Божий! Порятуй від смерті народ мій! Ти ж умів двома рибами і п'ятьма хлібами п'ять тисяч наситити. Сотвори диво, Господи! Порятуй!!!

Учениця:Пам’ять – нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини , і життя країни. Без болю не згадати страшні муки і переживання українського народу. Ще довго-довго з покоління в покоління будуть передавати батьки синам і дочкам, а ті своїм дітям спогади про тих, хто залишив земне життя у пекельних муках.
Учениця:Голод забрав тих, хто за шмат хліба не стежив і не доносив на брата, не виривав останній окраєць з голодних дитячих ротів, не вмів торгувати святинею, спекулювати, красти, вбивати аби вижити. Це було не стихійне лихо, а зумисне підготований голодомор.
Учениця:Хати хліборобів перетворилися на великі торби з мертвяками: їх довго нікому було хоронити, як тих, що лежали на дворі.
Знеможені з голоду, обмерзлі люди сірими примарами, обкутаними в лахміття, тягнулись під пронизливим вітром, засніженими дорогами до міста, маючи надію здобути чогось їстівного. І не дістали нічого. Навіть і куска хліба, ними виробленого й у них віднятого.

Читець:
А люди біднії в селі,
Неначе злякані ягнята,
Позамикалися у хатах -
Та й мруть…
Сумують комини без диму,
А за городами, за тином
Могили чорнії ростуть.
Гробокопателі в селі
Волочать трупи ланцюгами
За царину і засипають
Без домовини. Дні минають.
Минають місяці. Село
Навік замовкло, оніміло,
І кропивою поросло.

1 - й ведучий:
Діти не бігають, не граються. Ноги тонесенькі, складені калачиком, великий живіт, між ними голова велика, похилена лицем до землі, а обличчя майже немає, самі зуби зверху. Сидить дитина і гойдається всім тілом: назад-вперед, скільки сидить - стільки гойдається, і безкінечно одна пісня на півголосом: їсти, їсти, їсти... Ні від кого не вимагаючи, ні від матері, ні від батька, а так у простір, у світ - їсти, їсти, їсти.
(Уривок з музичного твору . звучить « Патетична соната» №13 Бетховена.)
Читець:
Боже!
Що там у тебе в руці?!
Дай мені, Боже, хоч соломинку...
Щоб не втонути в Голодній Ріці.
Бачиш, мій Боже, я — ще дитина,
Тож підрости хоч би трохи.
Світу не бачив ще білого, Боже,
Я — пташенятко, прибите в дорозі.
Хоч би одненьку пір'їночку дай.
Тато і мама — голодні мерці.
Боже, зроби, щоб їсти не хтілось!
Холодно, Боже.
Сніг дуже білий.
Боже, що там у тебе в руці?..
 

(На дошку проектуються фотографії тих часів).
Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть,
Плугатарі з плугами йдуть
Співають, ідучи, дівчата...


Учениця:Не судилося того року ані йти плугатарям, ані співати дівчатам, та й вишні зацвіли без цвіту...

Уч. Настав початок кінця. Сонце так само сходило і заходило. Але знаки
на сході все більше і більше вказували наближення. Йшов, ступав, перемагав жорстокий дух Руїни, і не було тому спину, бо люди не знали і не могли зна-ти, що наближається їхній занепад і кінець.

Уч. Про голод 1932-1933 років у світі знали давно, але правда про ці жахливі роки не доходила до людей навіть сьогодні: у той час Україна була скорботною матір'ю, рікою, яка сумує за дітьми своїми.

1-вед. То був страшний навмисний злочин,
Такого ще земля не знала,
Закрили Україні очі
І душу міцно зав’язали.
Сліпу пустили старцювати…

2-вед. То був такий державний злочин –
Здригнулась навіть мертва Кафа,
Мерцями всіялося поле,
Ні хрестика і ні могили –
То був такий навмисний голод…

Учениця:Масове голодування селян розпочалося в грудні 1931 року і тривало вподовж 22 місяців. У 1932 році в Україні повністю вичерпалися запаси хліба, голод підкошував цілі райони й області.

2-вед. Людиноненависницький комуністичний режим  вирішив голодом поставити український народ на коліна, змусити його будувати «комунізм» – квітуче життя для можновладців – на кістках мільйонів.

2-вед. З голоду пухли і вмирали діти, чоловіки й жінки працездатного віку, часто-густо вмирали цілими родинами. Малеча бродила і повзала у пошуках чогось їстівного. У людей розпухали обличчя, ноги, животи. Померлих, а часто ще й живих, звозили, скидали у ями і закопували.

3-вед. Батьки, спасаючи життя своїх дітей, залишали на вокзалах, лікарнях, у містах, надіючись, що діти попадуть в дитячий будинок чи лікарню і таким чином – виживуть.

вед. В селі весна повзе на ліктях,
Повзе по мертвих і живих.
В долині сонце ловлять діти,
Що дзвінко капає із стріх,
І п’ють опухлими вустами
Оту живицю молоду.
Їм жить і жить – та над полями
Знов ворон каркає біду.

 (уривок документального фільму)

ВЕД,Наслідки голодомору- це великі духовні втрати, які цифрами не виміряти.
Голод поклав у сиру землю від 3, 5 мільйонів до 9 мільйонів селян. Третина померлих- діти, які не дали нащадків.

ВЕД,Зараз, попросимо всіх, запалити  «Свічку пам’яті»

(Діти виходять із запаленими свічками в руках.
В залі запалюють свічки)
-вед. Наш найсвятіший обов’язок сьогодні –
Зберегти пам’ять про всіх невинно закатованих

(білі постаті по черзі)
під більшовицькою владою,
 Пам’ять про тих, хто не дожив,
Пам’ять про тих, хто недолюбив,
 Пам’ять про живих і ненароджених.
 Нехай у мільйони маленьких вогників згорить страшний спадок голодомору.

Нехай у цьому полум’ї згинуть нещирі частинки душі кожного з нас. І буде шлях у майбутнє прямим і світлим.

МУЗИКА трохи лунає
ВЕД Ми хочемо, щоб про це ніколи й ніхто не забував!
ВЕДНіхто не має права про це забути
ВЕД Схилімо голови в скорботі перед невинно
убієнними.
ВЕД  Пом’янемо хвилиною мовчання   великомучеників нашої історії.


(звучать скорботні дзвони, в залі виключають світло, всі стоять з запаленими свічками).
Вед. Нехай у ваших душах залишиться цей маленький вогник свічечки, як спомин про тих, кого сьогодні немає серед нас, які померли страшною смертю, дай, Боже, щоб це ніколи більше не повторилось!

(ролик «запали свічку»)
Просимо всіх небайдужих долучитися до всеукраїнської акції «Запали свічку пам’яті». Яка буде проходити 28 листопада о 16 годині.

1-вед. Боже великий єдиний,
Нам Україну храни,
Волі і світу промінням
Ти її осіни.
2-вед. Світлом науки і знання
Нас, дітей просвіти,
В чистій любові до краю
Ти нас, Боже, зрости.
3,4-вед. Молимось, Боже єдиний,
Нам Україну храни,
Всі свої ласки, щедроти
Ти на люд наш зверни.
Дай йому волю, дай йому долю
Дай доброго світа,
Всі. Щастя дай, Боже, народу
І многая, многая літа.


сценарії

Вхід на сайт

Пошук

Календар
«  Червень 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930

Архів записів